Навязливі думки дитини

Доброго вечора. Прошу допомоги. Моїй донечці 5 років 4 місяці. Вона весела, грайливі, позитивна, розумна дитина. Але 2 місяці назад у нас виникла проблема зі страхами. Спочатку вона почала боятися бабу Ягу. В итячому садочку злякали. По 20 раз на день запитували чи вона існує, врешті решт зрозуміла що її немає і заспокоїлися. Потім зразу почала боятися що заблукає в під'їзді. Теж по 20 разів у день питала мене (Мама ми ж не можемо заблукати в під'їзді? )Я кажу ні. І вона заспокоювалася на певний час. Потім знову і знову це питання виникало. Через 2 неділі зникли питання. Сказала що зрозуміла не заблудиться, знає номер квартири та двері впізнає. Все б нічого. Зрозуміло це маленька дитина, але все з цього почалося. Потім вона почала мене запитувати чи я хороша чи погана, чи папа хороший чи поганий, чи Бог хороший чи поганий. Вона казала мені що весь час про це думає. Приводу не було. Ми її дуже любимо. Граємося, доглядаємо, купуємо, опікаємо. А тут такі запитання і аж до сліз. Говорить я не знаю що зі мною, але я про це думаю. Дві неділі це продовжувалося. Я звернулася до психолога, вона її послухала, помалювала. Психолог сказала що у мене поганий емоційний стан, який перейшов дитині. Сказала не труситися над нею, не плакати і в лиці не змінюватися коли почав знову і знову ці питання. Воно пройде. Так я і зробила. Так, пройшло за дня 4. Я їй сказала що це видумки, що все з нею добре. І 2 місяці ми жили спокійно. Вона була знову весела, хоча весь час почала боятися мікробів. І миття рук стало частим, і питання чи зі мною нічого не станеться якщо вона їх не помию. Я посміхалася всі 2 місяці і говорила нічого. А вчора знову почалося. Вона згадала ті погані думки про мене, Бога, чоловіка. Почала плакати і говорити що вони є у неї в голові і нікуди не зникали. Я не знаю що робити і казати їй. Вона мені сказала що вона вже їх не розповідає бо боїться нас образити. Знову почав у неї пропадати настрій. Я не знаю що це з дитиною. Чи це щось вікове? Чи це якісь психічний розлад? Вона поводиться як нормальна дитина. Але чому вона весь час думає про погане за нас? Саме одну фразу чи ми погані чи хороші? Повторюю що причини на те не було. Чому весь час боїться грязних рук? Ще почала говорити то її живіт болить, то серце, то горло. Ось така історія. У родині не було психічно хворих. Але я мама маю такий характер що Все беру близько до душі. Але мені 34. У 5 років таких думок не було. Як себе з дитиною поводити? Що робити в такій ситуації?