Операція на серці. Мініінвазивна кардіохірургія вже стала реальністю

«Мініінвазивна кардіохірургія» – до листопада 2017 року ніхто в родині 51-річного Володимира Степанчука зі Львівщини не чув цих слів. Більше того – Степанчуки навіть не підозрювали, що їх чоловіку, батьку й дідусю потрібна операція на серці, аж поки 26 жовтня у Володимира Степановича не стався інфаркт.

Нове серце після інфаркту. Історія Володимира Степанчука, якому повністю відновили кровотік у міокарді через розріз 5 см

«Я не міг і уявити, що в мене проблеми із серцем. За кілька місяців до нападу почав турбувати якийсь дискомфорт за грудиною і жар у районі шлунка та стравоходу, але я подумав, що то шлунок, – розповідає чоловік. – Це вже тепер пригадую, що симптоми з’являлися після фізичного навантаження, проходили у стані спокою і ніяк не були пов’язані з їжею. Проте тоді я на це не звернув уваги. Доходився до інфаркту».

Напередодні серцевого нападу Володимира Степановича теж нічого особливо не насторожувало.  Єдине, що непокоїло, – слабкість. Вона була настільки сильною, що навіть не міг піднятися на другий поверх. А вже за кілька днів – уночі 28 жовтня – чоловіку стало важко дихати, дискомфорт у районі стравоходу й шлунка переріс у стискаючий біль. Дотягнувши до ранку, Степанчуки пішли до лікарні. Діагноз – інфаркт.

Щось непокоїть під час навантажень, але все проходить у спокої? Негайно до кардіолога!

«Будь-який дискомфорт, який виникає під час фізичного навантаження, але минається, коли людина припиняє працювати чи рухатися, – ознака того, що серце точно не в порядку. Це має вивчити кожна доросла людина! – говорить Катерина Ревенко, кардіолог Центру кардіохірургічної допомоги клініки «Добробут». –  І важливо пам’ятати, що не завжди непокоїть саме біль. Може бути, як у випадку Володимира Степановича, якесь «не таке» відчуття у шлунку і стравоході. А може бути лише слабкість. Але що б не турбувало, є чіткий зв’язок поганого самопочуття з навантаженням і станом спокою. Під час роботи – погано, зупинилися – відпустило? Негайно до кардіолога!»

На жаль, Степанчук звернувся в лікарню пізно – коли вже стався інфаркт. У Львівському кардіоцентрі, куди чоловіка направили, коли він трохи відновився після нападу, зробили коронарографію, щоб оцінити стан артерій серця. Володимир Степанович сподівався, що можна поставити стент, але виявилося, що пошкоджена не одна судина, і допоможе тільки багатосудинне коронарне шунтування.

«Мініінвазивна операція на серці вражає! Ми не очікували, що все буде так легко»

За порадою свого лікаря Степанчуки вирішили оперуватися в кардіохірурга Олександра Бабляка.

«Утім, про цього лікаря від Бога нам розповідала не тільки наш кардіолог, а й знайомий, якому Олександр Дмитрович п’ять років тому робив таке ж шунтування. Сьогодні товариш добре почувається, робить усю сільську роботу, жінці допомагає, їздить за кермом. Вирішили, що Олександр Дмитрович поставить на ноги й нашого батька, – розказує дружина Володимира Степановича. – Діти написали лікарю прямо в соцмережі, він відповів… Так ми опинилися в “Добробуті“».

Степанчукам пощастило більше, ніж їх знайомому: п’ять років тому багатосудинне коронарне шунтування проводили через великий 25-сантиметровий розріз грудини, а сьогодні цю операцію в «Добробуті» роблять малоінвазивно – через невеликий, від 5 до 10 см, розріз між ребрами. Між іншим, унікальний випадок – таке втручання не проводять більше ніде у світі.

«І це щось вражаюче! Уже на п’ятий день після операції я гуляв по вулиці, а на шостий – поїхав із Києва додому на Львівщину. Коли жінка подзвонила дітям і сказала, що ми гуляємо Києвом, ніхто не повірив, що таке можливо – через кілька днів після складної операції на серці, а мені нашили одразу п’ять шунтів, почуватися настільки добре. У мене просто нове серце тепер!», – посміхається Володимир Степанович.

Головне, що радує чоловіка, – швидке відновлення. «У нас своя родинна підприємницька справа, виготовляємо шкарпетки. Роботи багато, робота важка. Лікарі ж сказали, що за місяць повністю відновлюся, а за чотири місяці вже можна братися і за важку працю. Ми з дружиною багатодітні дідусь і бабуся – маємо п’ять онуків! І треба багато працювати , щоб прокласти їм дорогу в життя».