Операції на серці. Українські кардіохірурги рятують життя

«Готуємося до операції на серці. Я вас не відпускаю, бо в понеділок ви можете вже не доїхати». Більшість людей такі слова лікаря лякають до нестями. Але для Тетяни Яцюк із Житомирщини вони стали надією. Жінка навіть як слід не розчула першу – страшну – частину речення: вона вже й так знала, що помирає. Зі сказаного лікарем її свідомість вихопила тільки одне: «Готуємось до операції».

Через три тижні, 4 серпня, Тетяні Василівні мало виповнитися 53 роки. Але тоді, 14 липня, чекаючи рішення лікарів «Добробуту», ця худорлява симпатична жінка не думала ні про свято, ні навіть про те, чи буде вона 4 серпня на цьому світі. За довгі роки випробовувань навчилася не загадувати. У 1981-му у Тетяни виявили онкологію – лімфогранулематоз.

Променева терапія, «хімія» – поки однолітки бігали на побачення, 17-річна дівчина з усіх сил боролася за життя. І таки виграла цей бій. Почала працювати бухгалтером, зустріла гарного хлопця, вийшла заміж, з’явився синочок – доля мов вибачалась за нелегку юність і щедро дарувала щастя. Але через 20 років у життя Тетяни знову прийшла біда – діагностували хронічну ревматичну хворобу серця з ураженням двох клапанів: мітрального й аортального. Так дали про себе знати наслідки лікування лімфогранулематозу у далекому 81-му – ще недосконалими методами. Задишка, набряки, біль – з кожний роком жінці ставало все гірше. У 2013-му – перший напад стенокардії і перше стенування, через рік – друге. Але хвороба прогресувала. Усе ускладнювалося кальцинозом – на стінках судин, у тому числі аорти, відкладався кальцій. Судини ставали крихкими, як порцеляна, і від найменшого навантаження могли будь-якої миті розірватися.

Я вас не відпускаю, бо в понеділок ви можете вже не доїхати

У серпні 2016-го Тетяні Василівні стало зовсім погано. Лікарні, лікарі, ліки… То несила жити, то трохи краще і можна дихати. Розпач перемежовувався з надією. А на початку літа 2017-го лікарі покликали Яцюків, щоб сказати, що далі вони безсилі. Потрібно оперувати, але операція на порцеляновій аорті надзвичайно ризикована і складна, і беруться за неї не більше 10 % кардіохірургів у світі. Однак хлопці – як називає сина і чоловіка Тетяна Василівна – не збиралися здаватися. Тим більше що в лікарні їм дали хоча й крихітну, але надію: порадили звернутися в київську клініку «Добробут» до кардіохірурга Олександра Бабляка. «Якщо де і візьмуться за ваш випадок, то в “Добробуті“», – сказали житомирські кардіологи.

Дані обстежень син Тетяни Василівни відправив лікарю Бабляку на мейл просто посеред ночі – уже не було сил терпіти ані свій розпач, ані материн біль. Та й усі розуміли, що рахунок іде на дні. Лікар відповів, не чекаючи ранку: «Негайно приїжджайте, у вас нема часу на роздуми. Будемо розбиратися».

У п’ятницю, 14 липня, родина зранку вже була в «Добробуті». «Коли лікарі пішли радитися, ми мовчки сиділи у кімнаті, – згадує Тетяна Василівна. – Не знаю, хто про що думав, а я говорила собі: як буде, так і буде. А потім прийшов Олександр Дмитрович і сказав: “Я вас не відпускаю, бо в понеділок ви можете вже не доїхати; готуємося до операції“».

Найкращий подарунок до дня народження мені зробили в “Добробуті“

Страху перед операцією, розказує Тетяна Василівна, не було: «Я бачила, що Олександр Дмитрович був упевнений у своїх силах і в тому, що все буде добре. Бачила, яке ставлення до хворих у цій лікарні, тому одразу довірилася медикам. Відчувала, що цього разу доля на моєму боці. Коли питали, як настрій, відповідала: “Буду боротися за життя!“ А в “Добробуті“ боротися допомагали, як кажуть, і стіни: приватна медицина – це зовсім інший рівень. І я кажу не тільки про обладнання, я в цьому не фахівець. Ставлення до хворих і умови в лікарні – ось що допомагало спочатку готуватися до операції, а потім відновлюватися. Реабілітація – дуже важкий період, і не знаю, як би я його долала, якби довелося думати про якісь побутові речі. А тут усі довкола намагалися зробити так, щоб мені було максимально зручно».    

Операція 21 липня тривала дев’ять годин: протезування аортального клапана, пластика тристулкового клапана, коронарне шунтування, декальцинація аорти. Перше, що прийшло Тетяні Василівні на думку після пробудження в реанімації: «Я жива!» І це, напевно, був найкращий подарунок до майбутнього 53-річчя. Хай і кажуть, що наперед із днем народження не вітають, але кардіохірургічній бригаді «Добробуту» можна, адже їх подарунок – саме життя.

За шкалою euroSCORE, яку використовують для оцінки ризиків кардіохірургічного втручання, Тетяні Василівні ставили 12 %. Тоді як 5 % – уже багато, у більшості випадків ризики менше 1 %. Але лікарі, які працюють у Центрі кардіохірургічної допомоги медичної мережі «Добробут», оперували навіть із 60 %. І це не самовпевненість, а, як говорить Олександр Бабляк, «досвід, який дає можливість спрогнозувати результати й усвідомити ризики втручання». Важливо розуміти, що хірург завжди оцінює ризики операції, орієнтуючись на те, що під силу саме йому. І якщо один лікар сказав, що втручання неможливе або надто ризиковане, це ще не вирок – можливо, є хірург, який вміє і знає більше.

---

Не стомимося дякувати за маму!..

Мама хворіє вже 15 років. Діагноз «хронічна ревматична хвороба серця з ураженням мітрального та аортального клапанів» поставили у 2002 році. Крім того, був кальциноз аорти. У 2013 і 2014 році зробили два стенування. Але хвороба прогресувала, і з серпня 2016 року мама була вже в дуже тяжкому стані: задишка при найменшому навантаженні, набряки, кашель. На початку літа 2017 року лікарі, у яких ми лікувалися, сказали, що далі вони безсилі і не дають ніяких прогнозів. Перед тим як відправити нас додому, сказали, що якщо де і візьмуться оперувати такого складного пацієнта, то лише у «Добробуті», де працює кардіохірург Олександр Дмитрович Бабляк. Ми одразу, просто вночі, відправили результати обстежень Олександру Дмитровичу. Ще до ранку він відповів, що шанси є, але нам треба негайно їхати в клініку, бо часу вже нема. В п’ятницю, 14 липня, ми приїхали в «Добробут» на консультацію і зразу залишилися, бо, як сказав Олександр Дмитрович, у понеділок могли вже не доїхати.

Операція 21 липня тривала 9 годин. Мамі зробили протезування аортального клапана, пластику тристулкового клапана, коронарне шунтування, декальцинацію аорти. Все пройшло добре. Складно знайти слова, щоб передати, наскільки ми вдячні Олександру Дмитровичу й усім лікарям і медичним працівникам кардіохірургічного відділення клініки «Добробут». І не тільки за їх професіоналізм і лікарський талант, але й за людяність, з якою вони ставляться до хворих. Коли людина знаходиться на межі життя і смерті, і їй, і її рідним так важливо бачити, що їх горе ще комусь болить, що хтось з усіх сил прагне допомогти їм. У кардіохірургії «Добробуту» ми відчули це. За що не стомимося дякувати все життя. Спасибі, що не дали хворобі забрати у нас маму і дружину.

Сім’я Тетяни Василівни Яцюк із Житомирської області