Операція на серці. Відмінний результат попри легеневу гіпертензію

Врятувати життя 62-річному Олександру Лисенку з Київщини могла тільки операція на серці, але через страшний діагноз – «легенева гіпертензія» – чоловіка віднесли до категорії неоперабельних.

Історія Олександра Лисенка, якого вважали неоперабельним

Олександр Євгенович, незважаючи на хворе з дитинства серце, усе життя займався спортом, не збирався здаватися. І зрештою знайшов лікарів, котрі не тільки зберегли чоловіку життя, а й відчутно покращили його якість. «Причому настільки, що я вже на п’ятий день після складної операції на серці їду додому, а ввечері заплановане перше тренування – займатимуся з еспандером», – хвалиться Олександр Лисенко.

Ревмокардит і дефект міжпередсердної перегородки

Проблеми із серцем у чоловіка виявили ще в дитинстві, коли діагностували ревмокардит. Тоді ж зайшла мова і про ваду серця – дефект міжпередсердної перегородки, коли в перегородці між лівим і правим передсердями є один або кілька отворів, через що кров із лівого передсердя потрапляє до правого. За такої вади правий шлуночок збільшується (в Олександра Євгеновича він був гіпертрофований уже на 30 %), а це підвищує тиск у легеневій артерії. Розвивається небезпечне захворювання – легенева гіпертензія, яка приводить до дихальної недостатності, кисневого голодування організму і смерті людини.

«Напевно, через те що діагностичні можливості в моєму дитинстві були іншими, лікарі тоді зосередилися на лікуванні ревмокардиту, залишивши поза увагою ваду серця, – розказує Олександр Лисенко.  – Але я тренувався і тримав тіло в тонусі. Займався гімнастикою, потім переключився на футбол. Те, що серце не в порядку, відчував, адже там, де здорова людина докладає х зусиль, мені треба було 2х. Однак я не здавався».

До 60 років чоловіку вдавалося зберігати гарну фізичну форму, при цьому активно займатися наукою – Олександр Лисенко очолює відділ Другої світової війни в Інституті історії України Національної академії наук, читає лекції в університетах у різних регіонах України, часто їздить у закордонні відрядження. Але два роки тому стан здоров’я погіршився, задишка з’являлася, варто було піднятися всього на 20 сходинок.

Олександр Євгенович звернувся до лікарів, і кардіологи підтвердили – так, є дефект міжпередсердної перегородки. Отвір збиралися закрити оклюдером – пристроєм, який вводять у серце через прокол у стегновій артерії. Але виявилося, що можливості закріпити оклюдер нема, усунути ваду можна тільки оперативним шляхом. Тоді ж у Лисенка стався напад миготливої аритмії, коли частота скорочень серця збільшується до 600 ударів за хвилину. Небезпечний стан довелося коригувати катетерною абляцією, коли за допомогою радіочастотної енергії руйнується вогнище аритмії. Процедуру чоловік переніс важко, тому оперувати ваду серця вирішили пізніше. Проте за деякий час проявилося оте небезпечне ускладнення дефекту міжпередсердної перегородки – легенева гіпертензія, і Олександра Євгеновича віднесли до категорії неоперабельних пацієнтів.

Легенева гіпертензія: не всі пацієнти неоперабельні

На щастя,ні Лисенко, ні його кардіолог не здалися. І зрештою знайшли клініку, де взялися допомогти чоловіку, – Центр кардіохірургічної допомоги «Добробуту».

«Між іншим, менш ніж за півроку це вже другий такий пацієнт у нашому Центрі, – розказує кардіохірург, керівник кардіохірургії «Добробуту» Олександр Бабляк, який оперував Олександра Євгеновича. – Перший чоловік з легеневою гіпертензією теж приїхав до нас із припискою “неоперабельний“, але ми успішно його прооперували, легенева гіпертензія суттєво зменшилася і продовжує зменшуватися, людина веде нормальне життя. Очікуємо на такі ж гарні результати й у випадку Олександра Лисенка».

«Ці дві операції доводять, що не всі пацієнти, які через легеневу гіпертензію вважаються неоперабельними, дійсно не можуть бути прооперовані. Досвід підказує, що в цій когорті пацієнтів точно є ті, кому ми здатні допомогти, – додає кардіолог Центру кардіохірургії «Добробуту» Катерина Ревенко. – Звичайно, якби Олександру Євгеновичу було зараз 20 років, легенева гіпертензія після операції зникла б повністю. Після 40 років на стовідсоткове одужання важко розраховувати, але прогрес буде однозначно відчутним».

Олександр Лисенко вже відчуває полегшення – хоча після операції на серці пройшло вього п’ять днів. Дуже радіє й тому, що втручання зробили мініінвазивним способом – через 7-сантиметровий розріз між ребрами справа. Особливо тішить чоловіка те, що мініінвазивна хірургія серця дозволить йому менш ніж за тиждень повернутися до тренувань. «Звичайно, помірних на початку. Але розраховую, що вже скоро буду підтягуватися, віджиматися, бігати», – каже пацієнт «Добробуту», якому ще кілька місяців тому не давали шансів на нормальне життя.