Я вдячна Богу, який привів мене в «Добробут», а не направив у Польщу

 

У здоровому серці отвір аортального клапана – 2-2,5 сантиметра. 69-річна Ганна Михайлівна Даниляк зі Львівщини приїхала в Центр кардіохірургічної допомоги «Добробуту», коли було вже 0,4 сантиметра. Якщо таке серце зупиниться, а це може статися будь-якої миті, його вже не заведе жодна реанімація: прокачати кров через настільки малу шпарину неможливо. Врятувати життя здатна лише операція – треба ставити клапан-протез.

Операція на серці: про вроджену аномалію дізналась у 59-річному віці

Про необхідність протезування Ганні Михайлівні сказали ще у 2007 році. Але жінка відмовилася оперуватися. Можливо, через те, що до того часу серце жодного разу не підводило її, і було складно повірити, що все дуже серйозно. А все насправді було серйозно: виявилося, що у Ганни Михайлівни вроджена серцева аномалія – двостулковий аортальний клапан (у нормі клапан має три стулки). Ні в дитинстві, ні коли жінка народжувала синів, ні коли ледь не цілодобово працювала шеф-кухарем спочатку по заробітках за кордоном, а потім розвиваючи власну справу, вада не давала про себе знати. Аномалію виявили тільки у 59 років, після того як почалися напади тахікардії. 

 

 

«Двостулковий аортальний клапан – доволі поширена вада, – розповідає Олександр Бабляк, кардіохірург, керівник Центру кардіохірургічної допомоги мережі “Добробут“. – І дійсно, людина може дуже довго не відчувати ніякого дискомфорту: поки організм більш-менш здоровий, а наслідки стресів і навантажень ще не даються взнаки, клапан якось працює. Але після 40-ка, а тим більше після 60-ти, коли відкладаються солі і кальцій, він “здається“. “Рот риби“ (а двостулковий клапан схожий на рот риби, тоді як тристулковий – на перевернуту емблему Mercedes) закривається».

 

 

Ще десять років після виявлення вади Ганна Михайлівна відмовлялася думати про операцію. Більше того – продовжувала працювати. Але серце не витримувало. І у 2017-му, коли мама в черговий раз потрапила до лікарні, сини й невістки вже нікого не слухали і почали шукати клініку з кардіохірургією. Обирали між Польщею й Україною. Даниляки хотіли зробити протезування з використанням біологічного клапана (із перикарда свині або бика), а не механічного. Біопротезування – це зовсім інша якість життя: людині не потрібно весь час приймати розріджувач крові та здавати аналізи, як у випадку з механічним клапаном. До того ж сучасні біоклапани – це в 90 % випадків 15 років повноцінного життя після операції, після чого можливе повторне протезування вже з більш легким оперативним втручанням. У тій же Польщі біопротезування – розповсюджена практика, Україна поки відстає. Однак ситуація почала змінюватися, коли в Києві, у клініці «Добробут», відкрили сучасний кардіохірургічний центр. Дізнавшись про нього, Даниляки записалися на консультацію.

 

 

Кардіохірургія «Добробут» – клініка новітніх технологій

«Після візиту в “Добробут“ Польщу ми вже не розглядали, – розказує Ганна Михайлівна. – І тепер, після операції, я постійно кажу, що вдячна Богу, який привів мене сюди, а не направив до поляків. І справа не тільки в тому, що в кардіохірурга Олександра Дмитровича Бабляка золоті руки, а у відділенні працює золота команда – так, це має неабияке значення, але настільки ж важливе і ставлення персоналу до пацієнта. Зі мною тут панькалися, як з малою дитиною. Кажуть, якщо в тобі немає таланту, людяності і терпимості, не треба йти в медицину, бо ти там будеш випадковою людиною. Так ось в кардіохірургії “Добробуту“ немає жодної випадкової людини. Не хочу сказати нічого поганого про ті ж польські клініки, але впевнена, що так по-рідному до пацієнтів там ніхто ставитися не буде».

 

 

А головне, додає пані Даниляк, те, що у «Добробуті» їй зробили протезування аортального клапана за новітньою технологією – не через класичний великий розріз грудини, а з міні-доступу, через міжреберний розріз довжиною всього 8 см. Малоінвазивні операції на серці – рідкість не тільки для України, їх поки мало де проводять навіть у світі: не кожен кардіохірург відчуває в собі сили братися за таку роботу і далеко не всюди є відповідне обладнання. При цьому переваги міні-доступу суттєві – менше ризиків, особливо для людей старшого віку, швидший процес реабілітації, менше болю і дискомфорту.

Сьогодні Ганна Михайлівна вже проходить відновлення в одному з реабілітаційних кардіоцентрів у Західній Україні. А повернувшись додому, планує влаштувати спочатку велике родинне свято, на яке з’їдуться сини, невістки й онуки, а потім – смачну вечерю для гостей із Києва: у день виписки вдячна пацієнтка запросила своїх рятівників із «Добробуту» в гості на Львівщину.